|
25-03-2009 22:15 незвичний ракурс Шевченко і гармоніка
Слово гармоніка, гармошка похідне від грецького гармонія «зв’язок, співзвучність, розмірність» (8, ст.134).
Гармонь одночасно поширилась по всій Європі. «Быстроту распространения гармоники по всей Европе можно сравнить со стремительностью снежной лавины», –знаходимо в книзі Васильева Ю. и Широкова А. «Рассказы о русских народных инструментах» (3, ст.69).
 Одного разу пролунав дзвінок: Іване Івановичу, хочу з Вами зустрітись. Через деякий час переді мною стояв аспірант Київської Національної музичної академії ім. П.І.Чайковського Віктор Бондарчук. Він збирав матеріал для кандидатської дисертації “Гармошка – як носій жанрових та стильових особливостей народного мелосу Черкащини”. Я поділився з ним матеріалом, що знаходиться в музейній кімнаті гармоніки та відомостями 18- річного періоду роботи з дитячим зразковим ансамблем гармоністів. На закінчення він сказав: « Ви знаєте, що про гармоніку писав Т.Г.Шевченко!». Мене, як гармоніста, це дуже зацікавило. У районній бібліотеці міста я знайшов повість «Капітанша». Потім відвідав Жашківський історичний музей, а також музей “Кобзаря” Т.Г.Шевченка, бібліотеку ім.Т.Г.Шевченка та краєзнавчий музей в м. Черкасах, далі літературно-меморіальний музей Т.Г.Шевченка та Державний історико-культурний заповідник ”Батьківщина Тараса Шевченка” села Шевченкове Звенигородського району, бібліотеку ім. Вернадського. Я шукав відповідь на питання : «Чи знали українці в той час про гармонь? Чи насправді Шевченко грав на гармоніці, чи увів у повість для образу?».
Повість “Капітанша ” написана Тарасом Шевченком російською мовою і не так відома широкому загалу. У ній Шевченко змальовує свою подорож з Москви в Україну, а в позасюжетній лінії описує музичний інструмент гармоніку, її купівлю в місті Орлі та дарунок українській дівчині. На сторінках «Шевченківського словника» знаходимо : - «У «Капітанші» творча фантазія переплітається з документальною точністю в позначенні дат, населених пунктів, історичних осіб і найдрібніших побутових деталей.» (10, ст. 277). Подорож відтворює окремі факти біографії Т.Г. Шевченка.
Дослідник творчості Тараса Григоровича Шевченка Олександр Кониський у своєму ґрунтовному дослідженні «Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя» зауважує цей випадок як незаперечний факт (5, ст.702 ). Деякі шевченкознавці (В.Смілянська) спростовують думку О.Кониського, вважаючи, що той у своєму дослідженні надто звірився на мистецький опис подорожі Шевченка до України, знехтувавши специфікою художнього твору. В зібранні творів у шести томах « Тарас Шевченко», том 3, знаходимо: « Змалювання подорожі має автобіографічну основу і відбиває окремі факти поїздки Шевченка з Петербурга в Україну 1845 року»( 11, ст. 553). Читаємо далі: « Хоч біографічна достовірність опису цієї поїздки загалом не викликає сумніву, абсолютувати її також було б перебільшенням» (11,ст.553).
Тему достовірності появи гармоніки в житті Шевченка якось обходили стороною, замовчували. Або ж досліджували не спеціалісти- музиканти, а тим більше гармоністи, тому що гармонь у радянські часи вважалась чужим, інструментом неповноцінним. «Здесь следует начать, видимо, с того, что на протяжении 30-50-х годов 20-го века все эти имена были вычеркнуты из истории нашей культуры. Но сегодня уже можно говорить о довольно четких научно- и исторически обоснованных описаниях жизни и деятельности некоторых представителей народных талантов, обладавших незаурядным умом и энергией”, –пише професор Альфред Мірек, керуючий «Музеем русской гармоники А. Мирека» про першовідкривачів гармоніки М.Бєлобородова, Л.Чулкова і В. Хегстрема (7).
Допоки шевченкознавці ведуть суперечку щодо достовірності зображення історії купівлі гармоніки та навчання гри юної дівчини, після певних роздумів, що навіяла повість «Капітанша», я подаю власну версію фактів, зображених у повісті, і хочу сказати, що на той час про гармоніку вже знали українці і вона побутувала в північній частині України, про що пише Т.Шевченко.
Уважно прочитавши твір і детально вивчивши цю сторінку життя Т.Г.Шевченка, багато опрацювавши літератури з цього питання, переосмисливши, дійшов висновку, що це не просто художній вимисел, а подія, яка мала місце: я, як гармоніст із 20-річним стажем практичної роботи з гармонікою, навчаючи дітей на цьому прекрасному інструменті, вважаю, що Т.Г.Шевченко міг грати на тульській гармоніці, фото якої додаю . Не міг Шевченко просто видумати або художньо описати. Не логічно! І ось чому.
Можна було б у повісті змалювати музичний інструмент клавікорд, скрипку чи бандуру . Він же говорить про гармоніку, знаючи , що як супутниця в дорозі дуже зручний і незамінний інструмент, який одночасно може вести мелодію і акомпанувати. Із того, що на останні гроші він купив гармонь, випливає: Шевченко про це добре знав. Гармонь для Шевченка –це скрашування часу в подорожі : «Читать нечего. Думать не о чем (в то время я повестей еще не сочинял)» ( 12, ст. 237).
Прислухаємось, як Шевченко описує дорогу: «... полежу в фургоне, да и вылезу из него, пройду версту- другую пешком, да и опять в фургон, поиграю на гармонике, а Єрмолай попляшет”(12, ст.237). Видно, що для них час з гармонікою ішов швидше. «... когда я наигрывал на гармонике, то он (Ермолай) принимался плясать. Сначала тихо, (мається на увазі повільно), потом быстрее и быстрее, а когда приходил в азарт, то обращался ко мне, почти вскрикивал: -Почаще, барин! Почаще, барин! Я ему и почаще заиграю...» (12,ст.237).
Слово «почаще» розуміється на мові гармоніки як швидший темп гри, або ж віртуозні перебори варіаційної форми. Так може описувати і висловлюватись людина, яка знає прийоми гри, а значить сама вміє грати на гармоніці і знайома з її музичними можливостями. Шевченко органічно зі знанням справи описав, що під гармоніку можна «азартно» танцювати. То ж випливає, що в дорожніх умовах тільки під гармоніку можна затанцювати від душі( азартно), так як це робив Єрмолай.
І ще дуже важливий факт виринає далі з повісті “Капітанша”. У той час, описаний Шевченком, в північній області України знали про музичний інструмент гармоніку, яка мала вплив на свідомість українців. У ту пору гармонь завоювала своє місце, це ми помічаємо з реакції героїв повісті. Яків Туман, побачивши інструмент, «…взял у меня из рук гармонику, повертел ее в руках и сказал :
-Славная штука! Де ви ии купылы?»( 12, ст. 245). Видно, що про гармонь він добре знав, вона йому подобалась і він хотів би її мати у себе. Тому зразу ж захотів послухати, як навчилась грати Олена. «Я подал девушке гармонику, и она взяла на ней несколько аккордов. Старик улыбнулся и, обращаясь ко мне, спросил:
-Чи не продажня у вас оця музыка?» (12, ст.246). Що означало: чи не продаєте ви гармоніку? «Взять несколько аккордов» на гармоніці, як сказав автор повісті, означає натиснути кнопки, щоб інструмент мелодійно зазвучав. Так говорять між собою гармоністи. Це ще одне свідчення про Шевченка- гармоніста.
І ще один момент повісті: Яків Туман дав перевагу тульскій гармоніці перед тульською гвинтівкою : «...я и стрелять не умею»(12,ст.246). Хоча навчитись стріляти можна набагато швидше, ніж грати на гармоніці. Коли Яків Туман почув, що Шевченко хоче розрахуватись з ним гармонікою, зрадів: -Он выслушал меня, усмехнулся и весело сказал: -Олена! музыка наша! Несы в хату!(12,ст..246). Яків Туман зрадів, що гармоніка залишилась у них. Цікаве ставлення до гармоніки Віктора Олександровича (одного з героїв повісті). Коли Шевченко сповістив йому, що подарував Олені гармоніку, той відповів: «- Черт вас носит с вашими гармониками, только добрых людей развращаете.» (12, ст.252). Ми бачимо, що Віктор Олександрович також знав про гармонь не просто так : своєю «хуторянською виходкою» він показав, що інтелігенти, йому подібні, вважали, що гармонь заважає : «...особенно в женщинах, особенно вредит благополучию человечества.»(12, ст.293). Звідси виходить, що музика, гармонь, про яку йде мова, мала великий вплив на розвиток українців.
Підтверджується думка, що гармонь в Україні побутувала. Але одні ставились до гармоніки схвально, напівграмотний Яків Туман, а інші-навпаки (Віктор Олександрович-освічена людина). ... І наостанок Віктор Олександрович сказав: «- Я надеюся, и не без основания, что я буду совершенно счастлив с моей женою, и именно потому, что она неграмотна!»(12, ст. 293). Грамотність для нього- гармоніка як носій нового, модного, що суперечить його архаїчним поглядам на жінку. Шевченкова відповідь тут однозначна: «Ты - может быть, но этого нельзя сказать про многих, и я первый не скажу про себя.» (12, ст.293).
Висловлене Кобзарем показує його позитивне ставлення до освіти народу, шанобливе - до гармоніки. Хочу торкнутись ще одної деталі повісті. Коли Шевченко познайомився з дочкою Якова Тумана Оленою, то перше, про що він її запитав, було: -Умеешь ли ты играть на гармонике? -Нет, не умею, -отвечала она, запинаясь. -А хочеш, я тебя выучу? -Хочу, выучите!- сказала она, краснея. (12, ст.245). Далі Шевченко пише: «Ученица оказалась весьма понятною, чему мать ее заметно радовалась.»(12, ст. 245). Батьки хотіли , щоб діти грали на гармоніці. У піднесеному стані, зумовленому підтримкою батьків, незважаючи на розмови дорослих «...Елена за занавеской играла на гармонике.» (12,ст.247). Шевченкові слова «Одно, что мне в ней ( в Олені ) показалося странным... Она, например, до сегодняшнего дня не знала о существовании гармоники. Настоящая дикарка!» (12, с.252) - означають, що гармонь в Україні була розповсюджена, і хто не знав про неї, того вважали за людину з низьким рівнем розвитку.
Хочу підкреслити, що Шевченко був близьким до мистецтва музики, бачив людей мистецтва. Розповідаючи про перші враження знайомства з Яковом Туманом. він сказав: « Это меня еще больше удивило, потому что в физиономии его и вообще в приемах не заметно было ничего такого, что бы обличало в нем виртуоза.» (12, ст. 240). Віртуоз- це людина, що володіє вищою технікою гри на музичному інструменті (8, ст.123 ). Або ж Шевченків вислів «гармонический смех красавицы» (12. ст.239), означає милозвучний, приємний дівочий сміх, схожий на музику. Так може висловитись тільки людина причетна до музики.
То ж я хочу сказати: викладені факти повісті свідчать, що Шевченко володів прийомами гри на гармоніці і головне те, що гармоніка серед українців була популярною і вважалась інструментом, вартим уваги. Для підтвердження своїх слів хочу навести цитату аспіранта Київської Національної музичної академії ім. П.Чайковського Віктора Бондарчука “Прикладом популяризації гармошки мандруючими музикантами слугує творчість Т.Шевченка. зокрема його твір «Капітанша» , де автор описує подорож героя територіями Тули, Орла та губерніями України. Придбавши інструмент в Росії, музикант стає джерелом популяризації гармошки на значних територіях. Перетинаючи землі Чернігівщини, точніше окраїни Глухова, ним зустрічався аналогічний інструмент, що підтверджує масштабність процесу популяризації гармошки на Україні”. В.Бондарчук (2,ст.3). Тарас Шевченко пише про поїздку 1845 року з Москви в Україну, але повість опублікована в 1855 році. І те, що в 1855 гармонь була звичайним явищем, ми бачимо з повісті. Споглядаючи портрет Кобзаря того часу (« …у мить його осяяння ») (13,ст12), можна припустити: якщо Т. Шевченко згадував про гармонь, значить уява про цей інструмент у нього була, і можна припустити, що тридцятиоднолітній Тарас Шевченко міг навіть віртуозно грати на гармоніці.
Не хочу погоджуватись з тими , хто твердить, що художній твір (повість«Капітанша») не може бути доведенням якоїсь думки, істини. Я, спираючись на зміст повісті, висловлюю власну версію про те, що Шевченко умів грати на гармоніці. Музичні вислови в повісті «Капітанша» властиві Т.Шевченкові і промовисто доводять: Шевченко грав на гармоніці. Він писав про гармоніку як звичайне явище того часу. Моя власна версія не надумана, а опирається на логіку шевченківських висловлювань і мислення. Професор Київського Національного університету культури Андрійчук П.О. пише «… в наш час, коли в молодій українській державі відбувається переусвідомлення багатьох культурно- історичних процесів і окремі елементи, а то й цілі пласти культури справедливо повертаються до свого природного функціонування, слід позбутися хибного стереотипу, що гармоніка- це виключно російський інструмент і повернути належне їй місце в українській музичній культурі .» (1,ст.115-118). Професор Київської Національної музичної академії ім. П.Чайковського Давидов М.А. в рецензії на навчальний посібник І.І.Сухого “Українська гармоніка” зазначає: - «Повернення уваги до гармоніки сьогодні - назріла необхідність. Віриться в успіх, адже це відбувається на новому рівні загальної культури населення, якому набридли гучно- ритмічна одноманітність того, що пропонується сучасною погано представленою естрадною індустрією.»(4). На думку зринають рядки українського поета Андрія Малишка: І хліб дозріє, щоб старе й маля На коровай поклали зерно й квіти. Тоді ударять бубни звіддаля, Гармошок запалають самоцвіти (6,ст.395). Можна з упевненістю сказати , гармонь - сегмент та виразник певного шару української народної культури, його складова.
Я вважаю, що в житті і творчості Т.Г. Шевченка немає другорядних і малозначимих сторінок . То ж тему “Шевченко і гармоніка” ще не висвітлено остаточно і крапку ставити зарано.
На знімках:
Іван Сухий;
тульська гармоніка І-ї половини ХІХ століття, на якій, можливо, грав Т.Г.Шевченко.
Список використаної літератури.
1. Андрійчук П.О. Студії мистецтвознавчі.- Видавництво ІМФЕ, К.,2006. Театр. Музика. Кіно. Стор 115-118.
2. Бондарчук В. Гармошка – як носій жанрових та стильових особливостей народного мелосу Черкащини. Матеріали всеукраїнської конференції.- Київ, 2007.
3. Васильев Ю. и Широков А. Рассказы о русских народных инструментах.- Москва,1986-69с.
4. Давидов М., доктор мистецтвознавства, професор. Рецензія на навчальний посібник І.І.Сухого “Українська гармоніка”- Київ, 2005.
5. Кониський О. Тарас Шевченко-Грушівський.-К.Дніпро, 1991-702с
6. Малишко А. Сонети синього квітня.-К,2004-395с.
7. Мирек А. Бєлобородов, Чулков и Хегстрем. Журнал “Играй, гармонь”№12- Новосибирск, 2003.
8. Словник іншомовних слів.- Київ,1951.
9. Фадеев И.Г., Кузнєцов И.А. Ремонт гармони, баяна аккордеона.- Москва, 1971.
10. Шевченківський словник. Том 1.- Київ, 1976 – 277с.
11. Тарас Шевченко. Зібрання творів у шести томах. Том 3 - Київ, 2003-553с.
12. Шевченко Т. Повести (Капитанша)- Киев,1977.
13. Яцюк В. Віч-на-віч із Шевченком.-Київ, 2004-12с.
|
13:17