|
10-10-2009 16:21 життя... "Посіяла огірочки..." (українська народна дуже сумна пісня)
Цю історію мені розповіла сусідка. Вона, ще молода жінка і активна людина, останнім часом шукала роботу. Розуміючи, що за своєю “інженерною” спеціальністю їй найближчим часом ніде не влаштуватися, готова була працювати і фізично – і сил, і витривалості має вдосталь - слава Богу! - завдяки спортивним заняттям в минулому та збереженій шані до фізкультури. І нагода така трапилась, коли під час прогулянки зазирнула до прохідної великого підприємства на околиці Черкас – того самого, яке так дивує черкащан і гостей міста дивовижним світінням (фантастичне видовище відкривається з дамби, що йде через Дніпро), яке відбивається від низьких осінніх хмар. Саме там, у тепличних умовах, обдурена освітлювальними системами “штучного сонця”, хутко достигає городина до новорічного столу. Та перейду до розповіді:
"Коли я дізналась про вакансію овочівника , то слова "праця важка", "багато хто не витримує підвищеної температури", мене не злякали, адже ж люди працюють, а в декого з робітник в стаж до 20 років; зарплату обіцяли 1400 за 8-ми годинний робочий день, та ще й доплати , всього, казали, в сумі можна отримати 2000-2500грн. Вирішила попрацювати, а , може й справді , так тут гарно.
У відділі кадрів взяла направлення на медкомісію. Побіжно поцікавилася “а як же з “хімією”? На це почула: “Ми вирощуємо екологічно чисту продукцію, нас санстанція перевіряє” і заспокоїлася. В поліклініці під час медогляду також спитали, "а як же там з хімією?", але роздивившись направлення у розділі "шкідливих небезпечних факторів трудового процесу" нічого такого не знайшли і заспокоїлися також . Отже, все нормально, медогляд пройдено - "до роботи придатна".
Робота на кожному підприємстві розпочинається з інструктажу.
- Поставте підпис тут та тут,- інженер з техніки безпеки підсовує два журнали і вказує на відповідн клітинки.
- А що ж то воно таке?
-З нас вимагають: пожежна безпека та “ГеО” (тобто цивільна оборона).
Ставлю підписи. Інструктаж пройдено. Так розумію, що решта інструкцій - на робочому місці.
 Понеділок. 8.00. У роздягальні мені показують мою шафу. Перевдягаюсь поки що в свій робочий одяг (спецодяг пообіцяли видати пізніше), добре, що рукавички не забула прикупити, ї х тут зовсім не видають, а працювати я буду на огірках . Завідуюча блоком знайомить з бригадою - приймають привітно – і розповідає про техніку безпеки детально, відповідально, навідміну від інженера з ТБ. О ! Та тут стільки небезпечних моментів!
Часа до роботи: ящики на візок, візок на рейки - збираємо огірки бігом. Піт тече по спині вже після першого рядка. Жарко! Важко! Так ніхто ж і не казав, що легко буде. Але перетягати ящики по 12-15кг з візка на піддон, до якого від 5 до 15м все ж видається трохи занадто. Бачу навантажувач та сумне обличчя його водія. Можна було б проблему складання ящиків на піддони розв’язати за його допомогою, але водій відповідає: “це не мій обов’язок” - навантажувач з місця не рушає, обличчя водія так і лишається сумним. А ми біжимо далі – за півзміни збирається, від 8 до 15 ящиків (за робочий день, відповідно, від 15 до 30).
Перерва на обід. У їдальню жінки не йдуть, перекушують прямо у роздягальні, хоч розповідають, що їдальня “смачна”, та йти далеченько - майже немає сил. І знову – біг, ящики...
17.00 - кінець робочого дня - за 20 хв треба помитись ( 7 душових кабін на, приблизно, 40-50 чоловік), висушити волосся - вода гаряча , а от сушки для волосся жодної - добігти до прохідної , до якої швидкою ходою - 5 хвилин часу.
День четвертий схожий на другий та третій. Темп роботи такий, що як у спорті : вас ставлять на марафонську дистанцію, але бігти треба, як стометрівку.
День п"ятий. У другій половині робочого дня біля рядків з огірками з"явились діжки. Сказали: прикореневе підживлення рослин. Що в них? Оце новина! Отже таки “хімія”. А як же “екологічно-чисті продукти?”, чому ця обставина не була вказана серед “шкідливох факторів трудового процесу” в направленні на медкомісію? Колеги дивляться на мене співчутливо. Виявляється, що колись давно, ще за радянських часів, на підприємстві була спеціальна “хімбригада”, яка й займалася захистом рослин, підживленням, дезинфекцією. Та потім її скоротили і поклали цю справу на овочівників.
Я відмовляюся від біо-хімобробки, на що завідувачка блоком відправляє мене до відділу кадрів. Там на моє питання  відповідають, що перелік шкідливох факторів їм затверджує санстанція, а працюють вони за посадовими інструкціями. То що ж, чи санстанція не читає посадових інструкцій, чи може посадові інструкції не відповідають професійним нормам саме для овочівників? Продовжую ставити питання, про вагу ящиків, наприклад. Але у відповідь отримую пораду “вести себе пристойніше, якщо вже отримала роботу”. Та в чому ж полягає моя непристойність? У тому, що знаю номер статті Кодексу законів про працю України, де йдеться про працю жінок (№174) і норми щодо ваги вантажів, які жінкам дозволено піднімати?...
Словом, я написала заяву на звільнення. З бригадою прощалася з сумом, адже, незважаючи на умови праці, стосунки тут людяні, теплі. Жінки дивилися на мене з розумінням – бува й одного дня вистачало, щоб розпрощатися з цією роботою, я ж протрималася тиждень.
У касі підприємства мене розраховують миттєво на подив молодого чоловіка, який отримував “розрахункові” водночас зі мною, але через ... півроку після звільнення. Я спитала його, чому ж він не звернувся до суду? Та він тільки сумно відмахнувся: “Хіба з нам з НИМИ судитися?” Отримала я за 5 з половиною днів роботи (півдня в суботу тут також робочі) 127 гривень 35 копійок. Якось не вираховуються з цієї суми обіцяні при прийомі на роботу 1400... ”
***
Після звільнення з підприємства побачене та почуте від колег по овочевій бригаді стулилося у моєї співрозмовниці в єдину, дуже нерадісну картину. Воістину, як у знаменитій пісні, политі черкаські огірочки "дрібними сльозами". Скажімо, один гектар теплиць в радянські часи обслуговували 11 овочівників, сьогодні норма – 9, але через плинність кадрів працюють реально 6 – 7. З них більшість підуть за першої ж ліпшої нагоди. У бригаді, де працювала моя сусідка, тільки дві жінки працюють по два десятки років. Може б і вони пішли, але ж пенсію (“десь 800 може буде”) бояться втратити. Через застосування хімічних препаратів трапляються нещастя. Розповідали про колишню працівницю бригади, яка хімічними випарами обпекла собі дихальні шляхи, тривалий час лежала у лікарні, потім працювала на відкритих грунтах, звільнилася... Потім змушена була повернутися, бо ніде більше роботи не знайшла. Тій жінці і досі не заплатили за весняні роботи. Відмовили й коли попросила дати якихось грошей, щоб зібрати дитину до школи.  Відповідь одна – “Криза!”. Виявляється і зарплати, про які говорили моїй співрозмовниці при прийомі на роботу, не виплачуються по 2 – 3 місяці. Але люди працюють мовчки, бо ж бояться і цю роботу втратити. Розповідали, що була спроба страйку, та крівництво швидко знайшло “халтурників” і ... готівку, щоб їм заплатити. Бо ж грошей на такому підприємстві не може не бути – всі, хто має очі, бачать скільки фур виїжджає з воріт. Везуть черкаські огірочки у місцеві магазини і значно далі, кажуть, що й на Пітер. А там ціна, особливо взимку, – ого! До речі, для “закордону” огірочки збираються у картонні коробки місткістю 7 кілограмів, що точно відповідає граничній нормі підняття ваги жінками. Про те, що є гроші свідчить і благоустрій офісу підприємства, а ось на приміщення для працівників грошей немає. Та ви можете судити самі, глянувши на знімки (сподіваюся, що хтось із санстанції зацікавиться цими кадрами)
Ось, власне, на цьому можна було б поставити крапку. Найстарші жінки з бригади овочівників-тепличників допрацюють свої півтора роки до пенсії, не розводячись особливо ні про невиплати зарплат, ні про “хімію”, якою їм доводиться дихати. Нам, до речі, ту “хімію” доводиться істи, бо ж нефахове застосування агрохімтехнологій призводить не тільки до травм, а й до порушень норм вмісту шкідливих речовин у продукції.
Працівники підприємства не казатимуть про це, щоб не злякати таких як моя сусідка, хоч і короткочасових “помічників”. Їх, до речі, скоро треба буде багато, адже дозріватимуть, надурені “штучним сонцем” огірки і помідори...
Фото Надії Кісельової
|
13:17