15-03-2010 00:13 історичне Невідома війна не може залишатися невідомою...
Про цю книгу добре було б написати після офіційної її презентації в Черкаській облдержадміністрації. Такі заходи (і заходи ) стали останнім часом традиційними для видань, що друкуються в рамках обласної програми книговидавництва та коштом обласного бюджету. Але ось уже два тижні як презентація відкладається, попри повідомлення на сайті ОДА. А після відомих кадрових новацій в обласному центрі – звільнення голови ОДА, у Києві – формування уряду, на чолі гуманітарного блоку якого стали послідовні українофоби, здається, що презентації вже може й не бути. Більше того, під загрозою може виявитися і весь наклад видання, який традиційно призначається переважно для бібліотечних установ області. Адже в книзі міститься інформація, що йде категорично в розріз з традиційною комуністично-радянською пропагандою, у якій немає місця національним прагненням українців, героїзму борців за волю України. І ось уже зникають із офіційного президентського сайту відомості про Голодомор 1932-33 років, а всі посилання на нього, в тому числі і з сайту Черкаської ОДА - німіють. Ось уже оголошує про припинення роботи з архівами новообраний голова СБУ і з сайту організації також зникає розділ про Голод в Україні. А в Севастополі при повній байдужості міліціонерів промосковськи налаштована босота кидає підручники з історії України до підніжжя російської німкені Катерини ІІ. Ще трохи і на вулицях з’явиться фото вусатого "вождя всєх врємьон і народов"...
Книга кам’янчанина Олександра Вєтрова "Таємниця Холодного Яру" ( "Вертикаль", Черкаси, 2009 р. Книгу можна придбати у книгарні "Криниця", що у музеї "Кобзаря" ) містить підзаголовок: "Невідома війна: національний рух опору у 1940-1950-х роках". І мова у ній йде не про Західну Україну, а про близьку нам Наддніпрянщину. Саме Холодноярські ліси, як і за 20 років перед тим, знову стали одним із центрів боротьби за Українську незалежність, тепер у неймовірному протистоянні двом ворожим силам – радянській і німецько-фашистській.
Це здається майже нереальним, що тут, а також далі на схід та південь України після страшного голоду, репресій, знищення віками вкорінюваних господарських, культурних традицій, справжнього жаху, залишалися сили опиратися ворогам, якісь надії на власну державність. Прорадянським та проросійськими інтерпретаторам історії найбільше хочеться, щоб це було неправдою, щоб національно-визвольний рух 40-50-х років XX століття залишався Західноукраїнським, Галичанським. І щоб його можна було б і надалі зводити до колабораціонізму з фашистським окупаційними режимом.
Але документи, опрацьовані Олександром Вєтровим, промовисто свідчать, що національно-визвольний рух періоду ІІ-ї Світової війни та після неї був загальноукраїнським. І немає ані жодних підстав зводити його до посібництва фашистськими окупантами. Зрештою, мешканцям окупованої території так чи інакше доводиться контактувати з владою, а опинитися в лавах підозрюваних у колабораціонізмі з точки зору радянської влади мали ризик практично всі, хто у ті роки перебував на окупованій німцями території – досить згадати відповідний пункт анкети, що її заповнювали претенденти на допуск до "режимної" документації аж до зникнення Радянського Союзу.
Документи, наведені Олександром Вєтровим свідчать, що, хоча національно-визвольний рух, діяльність ОУН і УПА найяскравіше виявилися саме на Західноукраїнських теренах, та натхненням борцям був приклад антибільшовицької Холодноярської республіки. Героїзмом наддніпрянських борців за Незалежну Україну живилися творці УПА, які читали і вивчали досвід своїх східних попередників за книгою Ю.Горліса-Горського "Холодний Яр". І запозичували з неї методи війни - криївки, конспірацію, тактику бойових дій. Документи також свідчать, що обидві найбільші войовничі сили – німецько-фашистська та радянська були дивовижно солідарні у прагненні позбутися українського національно-визвольного руху і не перебирали для того засобами.
Лише кілька цитат.
"Загальну мету "похідних груп" обох фракцій ОУН у стислій формі сформулював мельниківець О.Жданович ("Штуль"): "Було ясно, що вибух німецько-совєтської війни вимагатиме від нас швидкої і рішучої дії, щоб в момент замішання, в момент, коли новий наїзник ще не буде закріплений, заняти і розбудувати позиції для дальшої боротьби." Бандерівці без будь-яких роздумів бралися за створення місцевих органів влади, мало рахуючись з позицією окупантів."
"Посланці Уманського проводу – Петро Думка та ще один, Василь...Підкреслювали, що мета ОУН – вести підготовку до захоплення влади в Україні силою зброї, сподіваючись, що Німеччина в цій війні ослабне, в країнах, захоплених нею, розпочнуться повстання, "і ми, обравши зручний момент, своїми загонами виженемо німців з України, захопимо владу і створимо національний уряд. А тому вже зараз потрібно в кожному селі створювати повстанські загони, збирати зброю".
"Смілянський ОУНівець М.І.Приварський урятував від розстрілу нацистами десятки комуністів підпільників. За порятунок підпільників радянські партизани нагородили Миколу Приварського по-комуністичному: його розстріляли..." "Радянський уряд у своїх відозвах обіцяв тим воякам УПА, які добровільно перейдуть на бік радянської влади, повну амністію. Микола Іванович Приварський знав про такі звернення. Тим більше, він мав розраховувати на прощення, оскільки допомагав патріотичним групам у боротьбі з гітлерівцями.
То ж відчувши загрозу арешту гестапо, подався до партизанів. Але він не знав однієї дрібниці, що в травні 1943 року Український штаб партизанського руху розіслав усім партизанським загонам телеграму, у якій, посилаючись на вказівку ЦК ВКП(б) та ЦЕ КП(б)У, зобов’язував партизанів "українських буржуазних націоналістів знищувати, як скажених псів".
"Згадував Іванченко Михайло з с. Гусакове Звенигородського району: "Весною 1942 р. окупанти громили українських патріотів. Під базаром в Звенигородці лежали два хлопці просвітяни з тризубами на грудях... У місті висіла велика афіша з обіцянкою винагороди тому, хто викаже українських націоналістів."
"У таємному донесенні німецьких властей в Берлін №24 від 9.Х.42 р. з окупованих районів Сходу йдеться: "Стає усе більш очевидним, що "Просвіта" хоче усунути всякий іноземний вплив, враховуючи і німецький, і хоче всякими засобами працювати для мети "створення незалежної України""
Діяльність українського підпілля в часи ІІ Світової війни і після неї тільки почала відкриватися для неупередженого дослідження. Ця війна й досі багато в чому залишається невідомою. Книга Олександра Вєтрова – одна з небагатьох спроб підняти завісу невідомості. Вона не є науковим дослідженням в строгому розумінні цього слова, на це звертає увагу і рецензент видання Сергій Шамара, кандидат історичних наук, викладач, старший науковий співробітник кафедри історії та етнології України Черкаського Національного університету імені Богдана Хмельницького, та : "Технічні недоліки перекриваються очевидною актуальністю видання. Особливої уваги громадськості і, власне, науковців із краєзнавцями заслуговують польові записи, проведені дослідником, а також відомості, здобуті з маловідомих джерел..."
І очевидно, що Олександр Вєтров як корінний кам’янчанин, родина якого відчула весь драматизм багатьох з описуваних подій, про що також знаходимо згадки у книзі, не завжди може зберігати почуття холодної відстороненості дослідника, іноді роблячи надто емоційні припущення.
Та, напевно, інші дослідники, історики й краєзнавці виправлять та доповнять відомості, викладені у книзі. Головне, щоб вони ще мали для того можливості. Адже невідома війна за Українську незалежність не має такою залишатися, як би того комусь не хотілося.
|