|
15-02-2011 20:07 де дзвони дзвонять... Свято-Онуфріївський чоловічий монастир, село Чубівка
 В ХVI-XVIII ст. на території сучасної Черкащини було близько 30 православних монастирів. Онуфріївська Жаботинська обитель у селі Чубівка Думанецької сільської ради Черкаського району однією з перших почала відроджуватися у нові часи. Нані вона є пам’яткою державного значення.
Розташований на відстані 1.8 км на схід від центру Чубівки, в урочищі Вітряна Гора, біля річки Жаботинки, монастир носить ім’я одного з найпоширеніших святих, «пустельника» Преподобного Онуфрія Великого.
Жаботинський чоловічий монастир існував ще з давніх давен, хоча точна дата заснування монастиря невідома. Найбільш рання достовірна інформація про нього належить до 1706 року, коли Київський митрополит Варлаам Ясинський просив заступництва монастирю у гетьмана Івана Мазепи, а у 1752 році обитель була відновлена Чигиринським старостою Яном Яблоновським. Однак деякі архівні матеріали монастиря свідчать про існування обителі більш, як 600 років. З 1786 року – заштатний, з 1904 року – чоловічий монастир гуртожитного типу.
В обителі було два храми. Головний дерев'яний трьохпрестольний соборний храм на честь Успіня Богоматері з двома приділами – Святитетя Миколая та Святої великомучениці Варвари. Він побудований при ігумені Єфремі Биковському у 1758 році і відновлений ігуменом Мельхиседеком Шаховським іконним розписом у 1798 році.
А ось Онуфріївська церква, яка була зведена у 1810 році, стоїть і нині. Вона перебуває у чудовому стані і є трьохпрестольною. Центральний престол – на честь Онуфрія Великого, по один бік якого розміщена церква Покрови Божої Матері з чудовими фресками, що дивом збереглися з давніх часів, та Серафима Саровського.
В обителі перебувають місцевочтимі ікони Успіня Богоматері й преподобного Онуфрія Великого (1711 р.).
Джерела підтверджують, що у 1824 році в монастирі бував малий Тарас Шевченко, який приїздив сюди і дорослим, у 40-х роках 19 століття.
До 1917 р. територія монастиря розширилась до 3-х десятин. Монастирю також належав цегляний завод, що виготовляв цеглу з барельєфними літерами «О» та «М» - Онуфріївський монастир.
У 1928 році монастир було закрито. Рік по тому розібрали Успенську церкву.
У 1944 р. монастир знову став діючим. Тут жили черниці з Мотронинського монастиря. Та через відсутність коштів і неспроможність прожити черниць переселили до Лебединського монастиря в 1949 р.
Понад двадцять років це місце стояло цілковитою пусткою, а споруди нищились місцевими жителями. Тільки у 1972 р. Онуфріївську церкву було обстежено і визначено, як руїну. Тривалий час храм використовувався, як господарська будівля місцевого господарства, зерносклад.
Напівзруйнований Онуфріївський храм повернули віруючим у 1990 році. Монастир знову відкрито 29 грудня 1993 року.
Активна реставрація храму та відновлення монастиря почалась у 1995 р. завдяки ігумену Єразму, направленому сюди з Києво-Печерського монастиря настоятелем. У 2002 р. він отримав сан архімандрита.
На території монастиря є підземна церква Святителя Миколая та печери, давнє кладовище. Печери протягом 1996 – 2000 р. були ретельно вичищені від намитого і наносного ґрунту та досліджені черкаськими археологами. Загальна довжина сягає 70,5 м.
У наші дні будуються келії, готель для приїжджих на 16 місць, закладено фундамент під 2-поверховий братський корпус. Тут планують укріпити підземні ходи цегляною кладкою, звести дзвіницю.
До монастиря частково повернулися земельні угіддя, ведеться господарство. Жителі святої обителі не лише обробляють чималий город, а й традиційно доглядають пасіку, 4 корови, телицю, кози кури. Нещодавно оновили монастирський сад, де висадили понад 200 молодих саджанців.
Парафія у монастирської церкви невелика. Більшість учасників богослужінь – люди приїжджі, здебільшого з Черкас, яких приваблює благодатне місце та намоленість святині. Після служби відвідувачам храму пропонують монастирську трапезу, яка готується, як правило, на 60 осіб.
Свято-Онуфріївський монастир овіяний багатьма легендами, описаними в художній та історичній літературі. Найбільш поширена з них – про існування підземного переходу між Онуфріївським та Мотронинським монастирями, який слугував для порятунку від грабіжників у неспокійні часи та котрим нібито користувалися холодноярці.
Отець Єразм гаряче заперечує достовірність таких переказів і запевняє, що монахи не могли копати підземний хід до жіночого монастиря. Крім того, складний рельєф та велика відстань між ними спонукають з сумом погодитися: підземний хід між монастирями - лише романтична легенда.
Матеріал наданий редакцією газети "Сільські обрії"
|
13:17