|
04-03-2011 08:30 невивчені уроки Затишшя перед „послєднім і рєшитєльним”?
 Кілька хвиль збурення щодо мовних проблем прокотилися інформаційним простором і пригасли. Але тиша та оманлива, оскільки робота з руйнування основ функціонування українського мовного простору у цій тиші триває. Залишена поза увагою, вона може обернутися для суспільства прикрими несподіванками з непоправними наслідками. Тому повертаємося до розмови про два наміри чинного Міністерства освіти, науки, молоді та спорту та його керівника Дмитра Табачника, діяльність якого почали вже відкрито нахвалювати російські дипломати.
Про проекти концепцій мовної та літературної освіти та „поза концептуальні” дії ми розмовляли з Ольгою Месеврею, завідувачем лабораторії суспільно-гуманітарних дисциплін Інституту післядипломної освіти педагогічних працівників Черкаської області.
"Наше Коло": Незважаючи, що пристрасті навколо запровадження „Концепції мовної освіти” та „Концепції літературної освіти” наче б вляглися, ніхто не висловлював намірів відмовитися від надання чинності цим документам. Тому, насамперед, згадаємо, про які небезпеки для українського мовно-культурного простору, пов’язані з цими концепціями, попереджали науковці і громадськість ще зовсім недавно.
Ольга Месевря: Для початку розділимо питання. Стосовно необхідності змін у літературній освіті важко заперечити, принаймні через прийняте рішення про перехід від 12-річного до 11-річного навчання та профілізацію шкільної освіти. Освітянам зараз доводиться вирішувати досить складну задачу: як вкласти матеріал, розрахований на чотирирічну старшу школу в час, який залишилося навчатися нинішнім учням 11-х класів, що несподівано для себе стають випускниками цього року? Хочу відзначити очевидний позитив Концепції літературної освіти, а саме необхідність вводити у навчальний процес вивчення творчості сучасних літераторів. Цього дотепер не було і шкільне знайомство з українською літературою „шістдесятництва” – погодьтеся, для молоді ХХІ століття це далеко не сучасність. Не бачу також великої проблеми в коригування списку творів, що вивчаються, адже програма дозволяє вчителю на свій розсуд підбирати певний обсяг творів, враховуючи можливості та сприйняття учнів. Українська літератури викладатиметься в школі не менше як дві години на тиждень – це той мінімум, нижче якого опускатися просто не можна. І авторський колектив Концепції і не думав перетинати цю позначку, знайомий, зокрема і з печальним досвідом „одногодинної” програми викладання білоруської літератури (мови також) в Білорусі.
І все було б добре, якби не наполягання на особливій ролі російської літератури, зроблений у Концепції. Чомусь автори концепції відмовилися від назви однієї з літературних дисциплін  – „зарубіжна література”. Натомість, з’явилося найменування „світова література” у якій окремим вагомими блоком передбачене вивчення російської літератури. Здобутки російської літератури, на відміну від здобутків „ різних літератур народів України”, значаться окремо і вирізняються як такі, що сприяють „всебічному розвитку школярів, визначенню свого місця в широкому полікультурному й полімовному просторі”. Чомусь саме російській літературі великою мірою, за логікою авторів Концепції літературної освіти, належить сприяти „усвідомленню учнями культурного багатства нашої країни”. Сама ж російська література визначається як „художньо-словесне надбання, у тісній взаємодії з яким протягом декількох століть формувалася українська література”. Дивно, чому ж не розглядається взаємодії з польською, білоруською літературами і очевидні їхні взаємовпливи на літературні процеси і творчість вагомого ряду літераторів? Дивно також, що українській літературі відмовлено у світовому контексті, а роль її зведена до засобу що „прищеплює любов до мови та звичаїв українців, в конкретно-образній формі доносить до читача інформацію про своєрідність українських традицій та культури.”
Сказане вище дозволяє зробити висновок, що у Концепції літературної освіти ведеться не так про освіту і літературу, як про ідеологію. Ще неприємнішою виглядає та обставина, що документ готувався приховано. Вчителям його представили несподівано, зібравши у середині серпня минулого року в розпал відпускної пори. Більшість просто не були готові до предметного обговорення документу.
Але справжню „гримучу суміш” Концепція літературної освіти може створити з Концепцією мовної освіти. Кілька її позицій можуть перекреслити всю роботу із відновлення та збільшення ваги української мови за всі ці 20 років.
Вражає підступність розробників цієї концепції. Образно кажучи, „мовні новації” спробували проштовхнути саме в той момент, коли все суспільство перейнялося збільшенням вартості і наявністю гречки чи борошна, підвищенням комунальних тарифів тощо. Тільки 10 днів було відведено на обговорення та подачу пропозицій – 11.січня проект Концепції мовної освіти в Україні був опублікований в газеті „Освіта України”, а до 20 січня треба було вже надіслати пропозиції. Але вже вступ змушує зупинитися і дуже занепокоїтися. Бо в одному з перших абзаців з’являється окремо російська мова та ще й у трохи призабутій формулі з радянської дійсності: „мова міжнаціонального спілкування”. Наступні ж кілька абзаців тільки підсилюють тривогу – йдеться про задоволення прав мовних меншин на задоволення своїх освітніх і культурних потреб рідною мовою, розширення кола мов, що вивчаються в навчальних закладах. А після короткого реверансу в бік української мови, одразу ж записане твердження, після якого можна й відмовитися від подальшого читання документу: „Вільний вибір мови навчання є важливою характеристикою демократичного суспільства та концепції мовної освіти”. Це те, „нове”, що його можна було б назвати „давно забутим старим” засобом витіснення української мови з України.
НК. Тоді справа була поставлена системно. Після шкільна (назвемо її так) освіта була переведена всуціль на російську, в школах батьки організовано писали заяви про переведення навчання на російську, результат відомий.
ОМ. Так, тоді, у 70-х була поставлена ідеологічна задача формування „нової історичної спільноти” і російська мова була найважливішим і найдієвішим інструментом для цього. Тепер наче б то керуються благородними намірами забезпечення мовного комфорту для національних меншин чи просто іншомовних дітей. Але заяви про це нещирі. Це просто прихована русифікація освіти з якимись ще не заявленими відкрито цілями. А щодо „комфорту”, то у 70-х для україномовних дітей ні про який мовний комфорт не йшлося. На всі Черкаси було 4 школи з українською мовою навчання і коли моїй дитині прийшов час іти у перший клас ми стали перед серйозною проблемою. Я працювала тривалий час у профтехучилищі і ніхто з педагогів чи майстрів не переймався, чи зрозуміє випускник сільської україномовної школи наукову чи технічну термінологію російською, якою всуціль велося викладання.
Останніми роками, попри сумніви, половинчастість, заходів, але української мови у вжитку побільшало. Якщо ж зараз будуть задіяні принципи згадуваних нами концепцій в купі з іншими законодавчими ініціативами, то ми ризикуємо українську мову втратити. Тим більше, що зменшується чисельність сільського населення, яке віками виконувало роль хранителя мови, було джерелом її відродження.
 НК. Але про проблему поговорили і , здається, забули.
ОМ. Так. Громадськість, здається, втратила до мовного питання цікавість через вал інших проблем. Але ж, знаєте, врожай гречки цього та подальших років може бути більший, а от мову, якщо втратимо, повернути буде важко. Тим часом ті, кому українська в Україні видається зайвою, не сидять склавши руки. Скажімо, зараз закривається видавництво „Педагогічна преса”. Редактор вже звільнений. Припиняється вихід журналу „Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах”, можливо вийдуть ще один-два номери і все – шкільних „мовників” позбавляють найдосвідченішого фахового видання, майданчика для спілкування, обміну досвідом. Виникають дивні ініціативи з просування та нагородження на конкурсах підручників з української мови і літератури, які, на мою думку і думку багатьох колег, не тільки не є найкращими, а й здатні нанести шкоду справі. Ось нещодавно було запропоновано підтримати один з таких підручників української літератури для національних меншин. У той же час абсолютно без уваги залишаються якісні підручники, в тому числі й авторства наших земляків, як „Українська література. 9 клас” . Василя Пахаренка. Знову введені олімпіади з російської мови – вже цього року вони відбулися. Я вже не кажу про зняття надбавок вчителям з української мови і можливості поділу на групи для вивчення предмету і загально-освітянські „новації” у вигляді збільшення навчального навантаження на ставку з 18 до 24 годин на тиждень.
Так поволі – від дрібних „оптимізацій” та „вдосконалень” до галузевих нормативних документів – тих самих концепцій мовної та літературної освіти, зрештою, до законодавчого регулювання – ми прийдемо до того, що від української мови спочатку в освітянській системі, а потім і в суспільстві лишиться тільки назва.
За кілька днів розпочнуться урочистості на вшанування пам’яті Тараса Шевченка, який своєю творчістю повернув українську мову не тільки у літературний вимір, а й у світовий культурний контекст. На 150-річчя від дня, коли видатний поет покинув цей світ і дня, коли його тіло повернулося туди, де він мріяв прожити увесь вік, буде говоритися багато голосних і пишних промов, за якими можна й не почути, як під шумок забивається цвях за цвяхом у ...
Дуже оманливою може бути тиша перед „послєднім і рєшитєльним”
Фото з мережі Інтернет.
|
13:17