|
13-02-2011 20:08 історичне Володимир Сосюра у Мошнах
 Володимир Сосюра любив розповідати черкаським журналістам про свої поїздки до Мошен.
"В сосновому бору жив наш родич Микола Уваров", – ділився спогадами Володимир Сосюра, який певний час перебував у опалі, і відвідини Черкас були нагодою і відпочити, і щось надрукувати, щоб мати якийсь заробіток.
Коли в наші дні ми розповідали про перебування в Мошнах славетного лірика, багато хто надто скептично ставився до цього. Мовляв, де папірець з мокрою печаткою? Звісно, такого папірця ми не мали. Але ось у повному десятитомному зібранні творів Володимир Сосюра детально описує свій шлях у Мошни:
"…Пухка й срібна зима в холоді багряних зорь і далекого сонця рипіла на вулицях Третьої роти, коли ми з батьком їхали шукати щастя на Полтавщину. Недалеко від Черкас, біля містечка Мошни, жив наш родич Микола Уваров".
У своїх спогадах, автобіографіях Сосюра неодноразово наголошує на непосидющій вдачі свого батька – Миколи Володимировича, вихідця із селян з штейгерською освітою. Ким він тільки не працював – креслярем, вчителем, сільським адвокатом, шахтарем. Об’їздив майже всі рудники Донбасу. Мати Антоніна Дмитрівна, за походженням сербка, в юності працювала на Луганському патронному заводі. До неї залицялися сини заможних луганчан, а вона закохалася у свого Миколу, народила восьмеро дітлахів: трьох хлопчиків і п’ятьох дівчаток. Часто її сестра, що жила під Черкасами, запрошувала їх до себе. Мовляв, поживете, як люди. Але сім’ю міцно тримав Донбас. Терикони. Пропахлий полином і чебрецем степ.
Отож, коли підріс Володимир, батько вирішив податися до Дніпра, щастя пошукати. А оскільки у кишенях гуляв вітер, їхали зайцями. У Золотоноші їх спіймали і висадили.
"Була ніч. Стомлений батько ліг і заснув біля станційного буфету, прямо на паркеті. До нього підійшов жандармський офіцер і носком блискучого чобота вдарив у бік:
– Вставай!
Батько встав. Лице його налилося кров’ю від несподіваної образи.
– Вы должны вежливо сказать, что здесь спать нельзя.
І марно йому офіціант злякано шепотів на вухо, що "он тебя засадит в тюрьму", батько не звертав на це уваги і так одчитав жандарма, що той почав вибачатись, купив нам квиток до Черкас і на прощання гаряче потиснув батькові руку".
"З Черкас ми йшли шумним бором тридцять верст до Уварова. І коли ми ввійшли у великий білий будинок, Уваров, високий, стрункий, чорнявий закричав на батька:
– Ты чего здесь?
– Я муж Антонины Локотош.
Лице Уварова зразу стало привітним і він простягнув батькові руку…"
"Я попав у дійсний рай. Море книжок і цукерок. Діти Уварова були як квіти, безжурні й щасливі. У них був репетитор, розкішні кімнати й багато розваг. Вони грали на піаніно, в шахи і вчили мене танцювати. Але я був незграбний і зніяковілий. Я тільки читав і марив.
Ми ходили на полювання, каталися на ковзанах. І мені здавалося, що я сплю солодким і дивним сном. Що ось я вигляну з-під одіяла і почую голодний плач братів і лайку матері, що буде холодно вдягатися і в запорошені вікна гляне вороже сонце, і блакитні шибки заллються голодним світлом нового дня.
Батькові стало нудно жити в лісі, і знову знайомі труби нашого заводу задиміли наді мною".
Світ вузький, і, можливо, у ті хвилюючі для Сосюри дні він зустрічався з Левком Симиренком. Адже в ті роки дружиною Левка була Олена Уварова. А цей солодкий сон у Мошнах Володимир Сосюра переповів у своєму знаменитому біографічному романі «Третя рота».
Тетяна Калиновська,
Петро Жук
Матеріал опублікований у газеті "Сільські обрії"
|
13:17