Тарасівка проминає у вікнах екскурсійних автобусів десь на півдорозі від Звенигородки до Шевченкового-Керелівки. І дотепер не так багато туристичних груп роблять тут зупинку. Це – рідне село видатного українського композитора, диригента, етнографа, фольклориста Олександра Кошиця. І відчуте однієї миті тут , серед тарасівських садків і левад, пісенне натхнення, не полишало його вже до кінця життя, живучи українською піснею і Україною в серці без огляду на відстані, природні та людські перешкоди. Тут, у Тарасівці - пам’ятник Олександрові Кошицю, людині, яка на початку ХХ століття відкрила Україну світові через пісні та мистецтво хорового співу. Цей пам’ятник і дотепер – єдиний в Україні. Як ознака повернення його справжньої значимості українському мистецтву, історії та суспільству. І зараз це тільки початок справи.
А ще років 15 тому Олександра Кошиця не так щоб і згадували не тільки як митця, а й скільки-небудь помітного і важливого представника Черкащини. Як розповідає пані Раїса Недоступ, у самій Тарасівці прізвище Кошиців почали все частіше промовляти наприкінці 90-х років минулого століття, коли до села стали навідуватися вже літні онучки композитора, мешканки Богуслава. Саме в той час український читач отримав змогу познайомитися зі спогадами Олександра Кошиця, перевиданими зусиллями мистецтвознавця Михайла Головащенка. Поступово і Тарасівка пригадувала: у пам’яті старих людей виринали дзвони зруйнованих давно церков та імена священників – Кошиці понад півтора століття були з Тарасівцями в горі і радощах. Поступово і відкривала: особистість і творчість Олександра Кошиця зацікавила вчителя-пенсіонера, краєзнавця Іллю Невмитого і тодішнього сільського голову Ніну Селезень. Вони були ініціаторами встановлення пам’ятника своєму видатному землякові до 125 річниці від дня його народження. А невдовзі у тарасівській школі відкрилася і музейна кімната, присвячена Олександрові Кошицю.
І знову слово пані Раїсі Недоступ, на той час директорові школи: „З миру по нитці збирався матеріал – ми самі передруковували – у школі тоді тільки з’явився перший комп’ютер, оформляли, ламінували, місцеві художники малювали ілюстрації зі слів старих людей. Тут практично все зроблене руками учнів та педагогів – всі написи, буковки вирізані, складені...Ми зверталися по допомогу до влади і, зрештою, отримали 2000 гривень на стенди, вітрини для матеріалів та килимове покриття."
Шкільний музей, присвячений Олександрові Кошицю, і зараз поповнюється експонатами - вишита картина „На крилах пісні”, подарована капелою імені О.Кошиця Богуславського гуманітарного коледжу імені І.С.Нечуя-Левицького минулого року під час вже традиційних Кошицевих пісенних вереснин у Тарасівці. Подарунок в руках у Раїси Василівни Недоступ, яку громада під час останніх виборів зобов’язала змінити гамірні шкільні коридори на часом дуже гаряче крісло сільського голови:
- Тарасівчани перейнялися розумінням, якого видатного земляка мають, і зараз ідея його вшанування в селі підтримується все більше. Сільська рада прийняла нещодавно рішення про створення музею історії села, в якому чимале місце буде відведено родові Кошиців, серед яких, окрім видатного диригента і композитора, було чимало непересічних особистостей – науковців, інженерів, фахівців сільського господарства, священнослужителів. У селі дуже підтримали ідею створення хору. Хоча, скоріше – відродження, бо ж із тридцять років тому не було жодного обласного конкурсу, де хор з Тарасівки не був би в числі перших. Останніми роками, чим більше ми дізнавалися про Олександра Антоновича Кошиця, тим більше ставало ніяково від того, що в селі не звучать пісні. І хоч часи зараз нелегкі, і сільська робота важко відпускає на кілька годин двічі на тиждень на репетиції, але ж з квітня хор розучив вже близько двох десятків пісень.
За словами керівника, Василя Клименка, він давно не працював з таким захопленим справою колективом, в якому співає й сільський голова. Вона ж є автором „Пісні про Тарасівку”:
"За селом" - слова Петра Красуцького, музика Василя Клименка
Розростаються і Кошицеві вереснини. Цьогорічне свято, незважаючи на „не ювілейний” рік (12 вересня виповниться 136 років від дня нородження композитора), може набути по-справжньому всеукраїнського розголосу, адже, окрім постійних гостей з Богуслава, до Тарасівки збирається ще один хоровий колектив з Київщини – з Таращі, будуть також гості з Івано-Франківського музичного училища, де створений осередок вивчення творчої спадщини Олександра Кошиця.
Для сільського голови Раїси Недоступ така зацікавленість Тарасівкою означає не тільки розквіт справи, якій присвячено вже багато років і віддано чимало сил, а ще більше роботи. Адже до пам’ятного знака Олександрові Кошицю немає справжньої дороги – той щебінь, яким кілька років тому був засипаний шлях, недавніми зливами добряче розмило. Є потреба створити фестивально-концертний майданчик саме біля пам’ятного знаку, який знаходиться поблизу місця, де колись була хата родини Кошиців. Хоч останніми роками Кошицеві вереснини проходять побіля школи з огляду на кращі умови для колективів, що виступають, близькість до траси та наявність місця для стоянки транспорту і, звісно, можливостей захиститися від негоди, але до пам’ятного знаку на свято люди йшли завжди охочіше: „Там таки місце громадське. І особливе. Це відчувають і гості. Минулого року капела ім. О.Кошиця із Богуславського гуманітарного коледжу просто без публіки співала там духовні твори Кошиця і наче небо дзвонами озивалося. То ж ми маємо облаштувати те місце," - каже пані Недоступ.
Великі надії покладає сільський голова на програми «Будуємо нову Черкащину» та аналогічну районну, де, за її словами, до 2015 року заплановані об'єкти у Тарасівці (прим. У тексті обласної програми, розміщеної на сайті Черкаської облдержадміністрації, автор не побачила згадки про дорогу у Тарасівці та облаштування фестивального майданчика) А також із діяльністю сільськогосподарського підприємства, очолюваного Петром Євичем(генеральним директором ТОВ "Агро-Рось"), яке орендує землі тарасівців та, власне, оплачує роботу керівника відродженого сільського хору.
Хоча сільський голова і не говорить про це, але явно потребує ремонту і сільський клуб, через дах якого до глядацької зали білий світ заглядає. Зараз поки що теплим поглядом, хоча й мокрих плям на стінах і стелі чимало. Але ж скоро осінь. І сільському хорові, який почав свою роботу в клубі в теплу пору року, вже за місяць-другий доведеться кудись іти у прийми. Можливо, аж до того ж 2015 року, того часу, коли за згаданою ж програмою «Будуємо нову Черкащину» сільські клуби мають бути капітально відремонтовані.
Хто знає, як там складеться з амбітними програмами, але тарасівські хористи від своїх планів наміру відступати не мають і вже цього вересня спробують співати a’capella, так як співали їхні попередники, що подарували незгасне пісенне натхнення знаменитому маєстро, який на схилі літ зробив дивовижний висновок: "Хор – моє дійсне життя, усе решта – ілюзія".
Фото - пам'ятний знак на честь видатного земляка встановлений за ініціативою і коштом тарасівців у 2000 році;
сільський голова Раїса Недоступ в музейї Олександра Кошиця у Тарасівській школі;
потрібна нова, справжня дорога!
в музеї Олександра Кошиця.