|
14-01-2009 13:33 життя... Висока температура газових цін: рецепти лікування по-польськи
“Європейські ціни на газ” – це словосполучення, яке в Україні викликає панічний острах, у сусідній Польщі вже давно є реальністю. Як реальністю є і високі вимоги Європейського Союзу, членом якого Польща є вже 2 роки, до охорони навколишнього середовища. І ці дві обставини чимдуж підштовхують до пошуку і якнайшвидшого запровадження нових ідей в енергозабезпечення.
Дефіциту енергоресурсів Польща не відчуває. Але ситуація безхмарною не виглядає аж ніяк. Адже на 57 відсотків країна живиться енергетично з сибірських далечин. Третину енергетичних ресурсів, переважно вугілля, має на своїй території. Ще 10 відсотків – з аравійських пустель та інших місць. Вартість енергоресурсів зі сходу і з півдня увесь час зростає. Попри “специфіку” східного напрямку постачання, яка яскраво виявилася цього року, у Польщі існує цілком реальний ризик взагалі втратити його газову складову разом із будівництвом Північного газопроводу. У північних, тобто норвезьких, джерелах вуглеводнів залишилося всього років на 15 – 20. Вугілля? Цікавість до нього як до енергоносія у Європі, навіть у багатій на атомні реактори Франції, починає повертатися. Але навіть за умови захмарних цін на нафту і газ, Європа категорично не бажає перетворюватися на задимлену “кочегарку”.
Вихід же вбачається у застосуванні скрізь, де це тільки можливо, відновлювальних джерел енергії. На це є і відповідні рішення Євросоюзу обов’язкові до виконання усіма її членами. І Польща разом з усіма має забезпечити до 2010 року 9 відсотків енерговиробництва, а до 2020 – 14 відсотків на основі відновлювальних енергоресурсів. Якщо Україна і надалі триматиме “рівняння на Європу”, то цілком можливо розглядати ці цифри як одну з “перепусток” до Євроспільноти.
“Ой вербо, вербо, де ти зросла?”
За словами Вацлава Вельгоша, технічного директора найстарішої в Польщі теплової електростанції “Стальова Воля” в однойменному містечку, що на Підкарпатті, виконуючи настанови Євросоюзу по запроводженню в енерговиробництво відновлювальних джерел, в Польщі найбільші сподівання покладають на біомасу та біопаливо. Принаймні 94, 1 відсотка з обов’язкових до виробництва “відновлювальних” МегаВатів мають бути вироблені саме з біологічної сировини. І це – не тільки енергосировина зі звалищ, відходи сільськогосподарського чи деревообробного виробництва, а й спеціально вирощена сировина – так звані “енергетичні” рослини. Світовий досвід знає таких рослин, що дуже швидко виростають, дуже багато – тополя, безголкова троянда, ряд багаторічних трав, однорічні соняшник, кукурудза, та ж солома від злакових культур, хрестоматійний ріпак, навіть топінамбур, який під землею виростає в дієтичний, багатий на цукри, придатні для діабетиків продукт, а згори – у рясну “біомасу”. На Підкарпатті з усього розмаїття “енергетичних” рослин віддали перевагу вербі. Сама електростанція “Стальова Воля” має нині 12 гектарів власних насаджень верби. Звичайно, що при щорічних потребах електростанції у 130 тисячах тон такої біомаси і продуктивності одного гектара 20 тон на рік – ці насадження майже ніщо. Потрібно як мінімум 6,5 тисяч гектарів. А це означає – угоди з місцевими селянами, для яких можливим стає використання непридатних для сільськогосподарського виробництва земель і додатковим заробітком, а також нові робочі місця для обробітку таких плантацій та переробки верби у тирсу – власне сировину для спалювання в топках електростанції. Керівництво станції крім того планує закласти в регіоні 6 сировинних баз, де збиралися б необхідні станції відходи. І всього зайняти на цих роботах близько 1000 людей. Останнє для регіону, де безробіття сягає 18 – 20 відсотків – надзвичайно актуальне.
 Звичайно, запевняє пан Вельгош, використання біомаси, як спеціально вирощеної, так і вилученої з відходів виробництва та з комунальних звалищ –– то великий клопіт. Загалом собівартість такої електроенергії – у Польщі називають її “зеленою” – на 50 відсотків вища, ніж у “чорної”, з вугілля (0,127 злотих вартість кілоВаттгодини “чорної” електрики на енергоринку Польщі). Сюди входить і подрібнення, і висушування і відповідне зберігання. Але Вацлав Вельгош стверджує, що для станції – це вигідно. З двох причин. По-перше, станція менше платить зборів на охорону природного середовища – а вони чималі. По-друге, у Польщі діє правило, що зобов’язує місцеві енергорозподільчі підприємства викуповувати за собівартістю всю вироблену на території “зелену” електроенергію. На станції пишаються тим, що ідея використання біомаси взагалі врятувала станцію від закриття, бо від неї відмовилися усі інвестори через віддаленість від постачальників основного палива – вугілля і через зменшення кількості промислових споживачів. А на сьогодні станція є випробувальним майданчиком для відпрацювання технологій використання біомаси, має гарантії уряду на роботу одного енергоблоку та довготермінову угоду на енергозабезпечення Жешува.
Місто гріється тирсою
Це – невеличке місто Нова Демба. Молоде, 1961 року заснування. Населення складає 12 тисяч мешканців, з яких 9 тисяч живуть у багатоквартирних будинках. За словами технічного директора місцевого підприємства комунального господарства та обслуговування житлового фонду Тадеуша Пласкоти, місто мало величезні проблеми з теплом. З 1994 року, коли різко пішли вгору ціни на енергоносії, стало зовсім скрутно. Виходом, що не просто “лежав на поверхні”, а з’явився у результаті фахового аналізу становища, виглядало будівництво локальних – квартальних котелень. Та в Новій Дембі вирішили йти іншим шляхом. Тим більше, що місто мало серйозні наміри для розвитку туризму та індустріїї відпочинку – за це ліси Сандомирської пущі, різноманітний тваринний світ. Тому у 2003 році в місті розпочали будівництво котельної, що використовувала б ту саму тирсу з верби, ну і трохи відходів деревообробної промисловості. Ця котельні обійшлася в 10 мільйонів злотих ( приблизно 3,3 мільйона доларів США). 4,5 мільйона місто отримало з природоохоронного фонду, частину коштів – з бюджету гміни, попросивши перший рік доплати по 0,3 злотих на квадратний метр житла, що планувалося опалювати цією котельнею, на другий рік – по 0,17 злотих на квадратний метр вже реально опалюваного житла. Є у котельні кошти від американських та швейцарських грантів. І ось на третій рік – котельня вже повертає бюджету гміни 0,26 злотих з того ж квадратного метра. Ціни на опалення при цьому не підвищувалися. І стабільно забезпечує 70 відсотків мешканців багатоквартирних будинків теплом.
 Паливо для котельні вирощують на землі, що належить гміні. Вони непридатні для вирощування ще будь чого, адже знаходяться в заплаві місцевої річечки, яка два рази на рік широко розливається. На догляді за плантаціями верби в сезони садіння та “косовиці” зайняті до 20 осіб. Всього для роботи котельної потрібно 22 тисячі кубометрів палива –– верби перетертої на тирсу. Кожен гектар раз на три роки –– а сам з такою періодичністю збирають “врожай” –– дає 200 кубометрів. Отже з урахуванням “сівозміни” 450 гектарів, що їх відвела гміна на ці потреби цілком достатньо (Для порівняння: площа угідь середнього колгоспу в Україні сягала 2,5 – 3 тисяч гектарів). Виробництво тепла з тирси – майже безвідходне. Тільки 1 відсоток залишається у вигляді попелу, який, за словами Тадеуша Пласкоти, місцеві бабці радо розбирають на добриво для городу. Котельня майже повністю автоматизована, взагалі вимагає постійної присутності тільки однієї людини в зміну для нагляду за автоматикою, але служба з техніки безпеки наполягла на двох працівниках. Усе обладнання котельної виготовлене в Польщі, котли, наприклад, за французькою ліцензією. Аналогічну фабрику котлів, каже пан Пласкота, французи збудували в Білорусі. Але побудовою котельні і запровадженням дешевого палива в місті не обмежилися. Мешканцям запропонували подбати і про облік та економне використання тепла, обладнавши батареї регуляторами подачі теплоносія та лічильниками, що кріпляться на тих же батареях. Недорогими, десь по 100 злотих кожен. Як стверджує пан Пласкота, тільки ці пристосування дають можливість на третину зменшити споживання тепла.
(Продовження тут)
|
13:17