„Велетні Півдня” – це невелика, годинна за тривалістю, вистава, яку черкащанкам представили актори Кіровоградського драматичного театру імені Марка Кропивницького в рамках  Різдвяного фестивалю-2013. Ця подія, мабуть, була найтихішою з усіх, що відбулися протягом фестивального тижня, що розпочався традиційними "Джазовими вечорами", яким на завершення відлунювали співи "Різдвяної коляди". Та з-посеред всіх подій саме вона видається найцікавішою, бо в ній, як видається, причаїлися кілька інтригуючих ідей, з перспективами, які буде жаль втратити.

„Велетні Півдня” – це перша драматургічна спроба відомого продюсера і режисера Сергія Проскурні. Приводом для її появи стало довгоочікуване відкриття реконструйованого приміщення вже згаданого театру у Кіровограді. Твір, у підзаголовку якого зазначено: „документальна п’єса з життя корифеїв”,  вперше втілений на театральній сцені під час урочистостей з цього приводу. В його основі – тексти документів та мемуарів учасників і свідків творення феноменального явища, яким без перебільшення  була  співдружність та співпраця у 80-х роках 19 століття Марка Кропивницького, братів Тобілевичів ( Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського та Панаса Саксаганського) Марії Заньковецької, Марії Садовської та інших видатних українських діячів театральної сцени того часу. Цікаво, що незважаючи на величезний обсяг матеріалів про складне, насичене  і справді драматичне життя цих без перебільшення корифеїв сцени, яке ще й припало на часи великих світових збурень та переломів,  воно  майже не знаходило свого відображення у драматургії. Та і як вписати у обмежений (принаймні часом) формат театральної вистави шалений „коктейль” з  карколомного історичного контексту, високих патріотичних ідей, блискучих літературних обдарувань, неперевершеного артистизму, виразної самодостатності та амбітності, іноді дуже болісної, справжньої, як сказали б зараз, зірковості цих людей з усім тим принадним і суперечливим, що передбачає така зірковість? Тут матеріалу не на один серіал вистачило б!

Тим не менше автор п’єси запропонував глядачам зосередитися лише на кількох знакових моментах життя та діяльності Корифеїв та створеного ними театру, починаючи від його виникнення до тріумфальних гастролей в Санкт-Петербурзі 1886-87 років. Передовсім „Велетні Півдня” – це звернення до кіровоградців, які тепер і в майбутньому мали би відчувати причетність до великого явища та до земляків, які були його творцями. А ще і були  б озброєні могутньою аргументацією за особливий культурний статус свого міста та необхідність його підтримки та розвитку. 

Виразно промоційний (з огляду на привід появи) характер п’єси поставив досить нелегку задачу перед режисером постановником Євгеном Курманом. Та він усе ж разом із акторами театру зробив навдивовижу легке, жваве дійство, матеріалізувавши рядки мемуарних текстів не у забронзовілі монументи, як це часто буває, а у особистості, сповнені життєвої енергії, молодості, творчої спорідненості. Вся постановка дихає своєрідною студійністю - радістю пошуку  та відкриття нових можливостей у співтворчості.  Євген Курман створив образи людей, чия українськість тотожна елегантності та вишуканості, як і було насправді. А особливої вишуканості самій виставі додала участь відомого музичного колективу Кіровоградської муніципальної хорової капели під керуванням заслуженого діяча мистецтв України Юрія Любовича.

Але все ж після перегляду залишилося відчуття незавершеності. Можливо, через те, що ця невелика п’єса може розглядатися скоріше як начерк до значно більшої і вагомішої роботи, якщо, звісно, у автора, що віддає перевагу „швидким” проектам, вистачить наснаги та не втратиться інтерес до теми. Ризикну припустити, що і самі кіровоградці, зокрема й режисер вистави були би в цьому зацікавлені. Адже Євген Курман пластично позначив кілька цікавих змістових ліній, які в самій п’єсі розвитку не отримали. Зокрема така собі життєва дилема Івана Карпенка-Карого, що міг би зробити дуже успішну чиновну кар’єру, як багато хто із тих українців, з якими йому та іншим учасникам „Театру Корифеїв” довелося зустрічатися та спілкуватися в Петербурзі. Можливо привід, заради якого створювалася вистава та присвята кіровоградського театру Маркові Кропивницькому спонукала авторів дещо затінити інші постаті, які, втім, могли би бути представлені виразніше. Можливо, у новій версії „Велетнів Півдня”, якщо, звісно, така з’явиться, автори спробують створити разом із хоровим колективом призначений саме для цієї вистави, музичний супровід, аби хоровий спів зміг виявити весь потенціал емоційного впливу на глядача.

Та попри все, треба просто привітати кіровоградців з відродженням до життя театру. І порадіти, що творчі зв’язки між нашим та кіровоградським театрами – тривають. Адже колись саме з Кіровограду до Черкас приїхав чудовий режисер, багаторічний директор і художній керівник Черкаського академічного музично-драматичного театру імені Т.Г. Шевченка Алім Ситник (який, на жаль,  вже не з нами). А віднедавна Кіровоградський драматичний театр імені М.Кропивницького очолив черкащанин, Володимир Єфімов. І, можливо, що тема „Театру Корифеїв” може бути продовжена вже спільно.

Фото: Сергій Проскурня, автор п'єси, в.о. художнього керівника Черкаського академічного обласного музично-драматичного театру імені Т.Г.Шевченка; сцени з вистави, Володимир Єфімов на сцені разом із артистами тепер "свого" театру.