Тримаю в руках документи і дивуюся: чому про це досі немає ніяких повідомлень у пресі, чи інтернет-виданнях? Адже - за різними джерелами – лише до чверті протоколів про корупцію знаходять свої остаточні підтвердження в судах. Лише чверть! Та й чи ми з вами не знаємо, що бува й «маскі-шоу» з альпіністськими вторгненнями в кабінети верхніх поверхів адмін. будівель, авто переслідування в кращих традиціях голлівудських блокбастерів, кілька місячні «закриття» у суворих СІЗО – і… людина «біла й пухнаста», ще й на вищій посаді і з чималими грішми на руках за «вимушений прогул». 

Але тут не так. Тут всьо чьотко: перевірка-протокол-суд-апеляційний суд. Словом – готовий, рафінований корупціонер. Точніше – корупціонерка. Звуть її Ольга Дмитрівна Гладун і вона є директором Черкаського обласного художнього музею. Двома судовими постановами – Придніпровського районного суду від 11 листопада цього року та Апеляційного суду Черкаської області від 21 грудня вона має бути притягнена до відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 172-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, тобто «Порушення особою встановлених законом обмежень щодо використання службових повноважень та пов'язаних з цим можливостей з одержанням за це неправомірної вигоди у розмірі, що не перевищує п'ятидесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або у зв'язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб». 

Ініціатором судового розгляду виступило УБОЗ УМВС України в Черкаській області, співробітники якого, змінюючи один одного протягом кількох тижнів детально вивчали музейну діяльність, починаючи від вхідної кореспонденції до всього, що пов’язане з організацією виставкової діяльності та інших заходів, поповненням фондових колекцій і т.ін. І в результаті такого активного і глибокого копання став видобуток на Світ Божий факту преміювання співробітників музею на загальну суму 2600 грн. Це, на думку перевіряючих, неподобство сталося наприкінці січня цього року і полягало в тому, що премія була призначена і виплачена без урахування «думки колективу та профспілкового комітету» і не всім співробітникам музею «за фактично відпрацьований час», а тільки трьом і за участь у створенні другого випуску «Музейного альманаху». Двократно підтверджена судами робота УБОЗ мала би стати гарним інформаційним приводом (музей - установа відома у Всеукраїнському масштабі, його директорка – знаний мистецтвознавець та менеджер мистецтва) для ілюстрації дієвості антикорупційної діяльності та пильності наших правоохоронців, особливо у переддень Дня міліції. Цікаво, чому ж промовчали? 

Не бувши свідком перебігу самої перевірки, не можу судити про її манеру та спосіб спілкування зі співробітниками музею самих перевіряючих. Це завжди нелегко і приємного в тому – мало. Але щоб люди були доведені до стану, коли і власноруч підписаним документам перестають довіряти – то це щось взагалі неймовірне. Хіба, може, причиною тому нестача досвіду у спілкуванні з різного роду ревізорами та тонка душевна організація, притаманна більшості працівників культури. Це ж вам не битий-перебитий-перевірений-штрафований підприємець. Такі доведуть, що і «Майбах» придбали за допомогу по безробіттю своєї троюрідної бабки. А ці просто знітилися. Бо ж всі документи, які намагалися пред’явити в обґрунтування своїх дій, перевіряючи ми були відкинуті як такі, що не мають значення. Наступне спілкування з судом, як на мене, взагалі могло би увігнати в депресію і не тільки мистецтвознавця з науковим ступенем кандидата наук. Одного дня до кабінету директора художнього музею увійшов суворий чоловік та заявив, що вона, Гладун Ольга Дмитрівна, злісно ухиляється від явки до суду, попри численні повістки, і … На заперечення, що жодної повістки і на показ не було, почула відповідь : «Нам доручено доставити Вас до суду в примусовому порядку». Для того, щоб визначитися, судам – районному, а невдовзі і апеляційному – багато часу не знадобилося – винна! А щоб справедливість винуватиці не видавалася дуже суворою, суди врахували «характер правопорушення, особу порушника, ступінь вини та майнового стану» і призначили адміністративне стягнення (цитую за оригіналом) «в виді мінімального штрафу, передбаченого ч. 1 ст. 172-2 КУпАП, так як застосування до нього цього стягнення буде достатнім для його виховання в дусі додержання законів України…» і буде «розмірним до вчиненого нею правопорушення і справедливим». 

А тим часом містом поповзли чутки про скоре звільнення директора художнього музею з посади – у навколокультурних колах поголос обертається швидко і з кожним обертом стає все вигадливішим і слизькішим. От уже питають між іншим: «Кажуть, що за виставки там же ж … (виразне потирання пучками і підморгування скоса)?» Загадково, напівпошепки втаємничують: «Ну так, її ж втулила туди ота, яка – ну ти ж знаєш…» Або з виглядом допущених до «першоджерел» повідомляють: «Ти ж у курсі, що художній музей скоро переїде на «табачку»?» Намагаюся поглянути на ситуацію очима зацікавленої сторони: «А що? Нормальне рішення, аби чимось заповнити оту «табачку», що впала на голову (міського) від тих, бл.., благодійників без дозволу на комерційне використання. Там уже «будуть розміщені», щоправда, «творені язиком» Музей космонавтики і Музей науки, то чому б і справжньому художньому у тому ж місці не скласти їм компанію? Ось і картини Івана Кулика, подаровані родиною художника, там вже є. Дарма, що в холодному темному коридорі, в обдертих рамах і з пожолобленим полотном. Але питання заповнення приміщення можна таким чином – хух! - порішати». А хто ж в’їде туди, де художній? Не сумніваюся, що претенденти вже є… 

З цього місця варто було б розбиратися детальніше. Бо ж поголос про переїзд художнього музею цілком вкладається у контекст загальних підходів до матеріальної бази культури і в Україні (згадаємо недавні «музейні скандали» в Києві), і на Черкащині. Не так давно вся адміністративна потуга атакувала Корсунь-Шевченківський заповідник, зараз ось говорять про ліквідацію музею історії хліборобства у Тальному – а із замку Шувалових цю установу давно вижили під привидом ремонту і реконструкції. Щодо приміщення, яке зараз займає художній музей у Черкасах, то претензії на нього зберігаються ще з моменту виїзду перших господарів – міськ. комів компартії та комсомолу. Свого часу чималі зусилля та сміливість знадобилася голові виконкому Черкаської міської ради Володимиру Соколовському, аби прийняти рішення про надання цього приміщення музею. Я навіть припущу, що це ж рішення врешті-решт сприяло і втраті ним цієї посади. За два десятки з гаком років цікавість до цієї гарної будівлі з боку «не музейних» структур, виходить, не згасла. Бо ж, за словами джерел, які не хотіли би бути оголошеними, минулого літа до управління культури навідувалися ходоки з «пропозиціями, від яких не можна відмовитися», а в самому музеї проводилися такі собі оглядини, попередні розвідки здійснювалися і в структурах, що опікуються міським комунальним майном, до якого належить будівля музею. До речі, нещодавно музею збільшили орендну плату і, я підозрюю, що це не останнє збільшення, адже приміщення потроху ремонтуються, стаючи все вар тіснішими і привабливішими, комфортнішими, отже… 

Отже, по-всьому виглядає, що музей та його колектив підводять до думки про невідворотність розставання з займаним приміщенням. Справа – за малим. За капітуляцією директора. На щастя для музею і на прикрість для претендентів на будівлю, музей очолюють не лякливі люди. І перший директор – Ніна Михайлівна Клименко, і другий нині покійний – Віктор Кіндратович Собченко – кілька разів упереджували подібні атаки на свою установу. Ось настав час і для Ольги Гладун, яка за три роки свого директорування зробила музей одним з найжвавіших центрів культурно- мистецького життя міста і України, майданчиком для престижних мистецьких та наукових заходів – фестивалів та конференцій. Згаданий «Музейний альманах», який став джерелом неприємностей для директора і розцінений УБОЗ та судовими органами як «продукт корупційної діяльності», визнаний фаховим середовищем найкращим науково-методичним музейним виданням в Україні. Тепер же судові рішення можуть стати підставою для розгляду питання про доцільність перебування директора на займаній посаді. По-всьому виходить, що розпочалася підготовка «думки» з цього приводу у відповідальних за прийняття рішення – депутатів обласної ради, яким підкидаються всякі історії в жанрі «чи їй давали, чи вона брала» і т.п. І по-всьому, пані Гладун доводиться, на відміну від своїх попередників, відбивати найцинічнішу атаку не тільки на неї особисто, а й на весь музей. 

Та я таки дам відповідь на питання, поставлене на початку, тобто, чому про виявлення цього корупційного правопорушення всі промовчали. Її, цю відповідь, я зараз тримаю перед очима в ксерокопії, а вчора спостерігала і оригінал. А саме, «Положення про преміювання працівників обласного художнього музею», яке стало додатком №2 до колективного договору між адміністрацією і профспілковим комітетом КУ «Обласний художній музей» на 2012-2016 роки. У цьому документі йдеться про те, що «премії встановлюють адміністрації та працівникам музею за виконання встановлених показників і…максимальним розміром не обмежуються», а також, що «премії оголошуються наказом директора». Рішення профкому, згідно з цим Положенням, необхідне тільки в тому випадку, коли йдеться про позбавлення премій. І – найголовніше: «Дане положення діє з 01.12. 2011 року.» Тобто, видаючи наказ про преміювання працівників, що працювали над другим випуском «Музейного альманаху» у січні 2012 року, директор діяла у відповідності із цим документом. Тому факту правопорушення як такого просто не існувало. Перевіряючі просто відмовлялися навіть дивитися на цей документ, знайшовши для себе значно зручніший для досягнення мети. Нехай вони – працівники УБОЗ – і їхнє керівництво самі визначать, як називати такий підхід до здійснення перевірок. Зрештою, мовчання про цей «успіх» і є відповіддю. Це – просто сором! Нехай і судді, які застосували у своїй постанові таку високу категорію як «справедливість», звіряться із своїм розумінням цього явища, а також перечитають ще раз матеріали справи рішення в якій визнано «достатньо вмотивованим, обґрунтованим і переконливим». 

Зрештою, джерелом цих всіх прикростей є тільки одне - задавнене ганебне зневажливе принижуюче ставлення до культурно-мистецької галузі на Черкащині. Вже майже пів-року немає повноважного начальника в Управління культури і невідомо, коли відбудеться це призначення. З самого управління через невизначеність йдуть непогані фахівці. Я не пам’ятаю, щоб в галузі колись був фаховий юрист, а зараз, з огляду на досить привабливе для різного роду «хапунів» майно установ культури – це вкрай необхідне. І цей юрист має знати специфіку культурно-мистецької сфери. Чи ж можливо зараз поміняти ситуацію? Ні! Питання треба ставити по-іншому: чи є бажання міняти ситуацію? А от це ми і побачимо по тому, як розв’язуватиметься ситуація, що склалася навколо музею.

Фото: Ольга Гладун, директор Черкаського обласного художнього музею відкриває виставку робіт Сергія Шишка; заступник голови Черкаської обласної ради Василь Касян вітає музей із 20-річчям; донедавна музей був дуже "статусним" місцем - частина з тих, від кого залежить, як розвиватиметься ситуація.