Червневу поїздку до США численної групи представників Черкащини в місцевих ЗМІ  вже назвали "Арт-проривом". І дійсно, для творчих сил Черкащини, останніми роками можливість представити своє мистецтво за межами Черкаської області, часом надзвичайно проблематична, а про те, щоб виступити чи виставитися за межами України та ще й за океанами – взагалі виглядає мало реально. Лише поодинокі  художники, майстри, мистецькі колективи мають досвід закордонних презентацій. Тому й перспектива поїздки і виступів та представлення своїх робіт на  виставках у Нью-Йорку у червні цього року для артистів Черкаського народного хору та тріо „Вербена” Черкаської обласної філармонії, для художників та майстрів народного мистецтва виглядала надзвичайно привабливою. Навряд чи важливим в даній ситуації було й те, хто є організатором події, в якій їм належало брати участь. Лише поодинокі здивовані зауваження, бо ж і інформація про те обмежувалася тільки чимось на кшталт :  „Якась російська організація”. Незважаючи ні на що, черкаські митці їхали представляти своє мистецтво та мистецтво Черкащини і України. Черкаські їхали зі щирими сподіваннями стати цікавими всім, хто знайомитиметься з їхньою творчістю. Вони їхали за цікавими враженнями, бо ж абсолютна більшість з них вперше перетинала океан. І вони мудро були готові до певних незручностей і недоречностей, які могли виникнути, бо ж дорога – таки дорога...
Про незручності  а недоречності було вже написано чимало. Тому далі буде йтися про враження і перспективи.

 Нью-Йорк вразив шаленою спекою, яка була ще нестерпнішою через 90-відсоткову вологість, і всім тим, для осягнення чи бодай побіжного знайомства з чим тих кількох вільних годин, що були у переважної більшості членів делегації, дуже замало. Невелика екскурсія містом та на узбережжя океану, піша прогулянка бігцем на відстань кількох кварталів від „Рузвельт-готелю”, де жила делегація - це вдалося переважній частині делегації. Усіх дуже втішив сам готель з його  комфортабельними та небачено устаткованими номерами, але, скажімо артистам хору так і не вдалося виспатися навть у тому затишку.  Хто встиг, отримали враження від  кількох крамниць та кав’ярень, які вразили низькими цінами. Серед вражень також - розповсюдженість російської мови в усіх районах міста, де вдалося побувати та загальна  привітність Нью-Йоркців. Мала тривалість відвідин, неспроможність організмів так скоро адаптуватися до солідної різниці в часі додала враженням деякої казковості, але народила, водночас, бажання повернутися на довше. У перспективі. 

Звісно, всі розуміють, віддаленість чи близькість, ступень реалістичності такої перспективи обумовиться багатьма обставинами. Одна з них – реакція глядачів та слухачів на зроблені презентації. І, здається, що з цим усе склалося. Присутні на відкритті виставки у "Національному Мистецькому Клубі", із захватом сприйняли творчість черкаських художників  і народних майстрів, а також виступ черкаських музичних колективів – народного хору та тріо „Вербена”. 

Можна було б втішатися, але аудиторія цього заходу була надзвичайно обмеженою – представники Українського Генконсульства та, власне, організатора візиту – Російсько-Американського фонду і ще члени делегації – підприємці, представники міст, депутати обласної ради на чолі з головою ОДА Сергієм Тулубом. Немає відомостей, хто  відвідав виставки протягом ще одного дня... А музичним колективам довелося шукати аудиторії поза Нью-Йорком на гірському курорті „Союзівка”, який за тиждень-два  заповниться відпочивальниками та  прийматиме митців з України на традиційному щорічному фестивалі. Українського мистецтва. А того вечора лише кілька глядачів з числа американських українців і ще трохи неукраїнських американців, які до кінця концерту не добули. Деякі враження про виступи артистів з’явилися і на черкаських форумах, що відзначали переважно рідко чувану в США манеру співу Черкаського народного хору, яку коментатори визначили як „правдиво сільську” Це – від тамтешніх українців. Але були і враження  ( від власне американців, з розповідей самих артистів), які спантеличили. Наприклад наївне питання: „А чи не могли б артисти співати нормальними голосами, наприклад як... Френк Сінатра?” Воно, за словами оповідача, настільки засмутило і спантеличило, що відповіді на нього не знайшлося... Отже, можна припустити, що наша національна культура в глибоко народних її взірцях широкому американському слухачеві не те, щоб незрозуміла, але потребує додаткових зусиль для зацікавлення. Важко також щось сказати і про подальші можливості представлення творчості художників Черкащини в Америці, незважаючи на  дуже високу оцінку їхніх робіт фаховим мистецтвознавцем та Президентом Російсько-Американського Фонду Мариною Ковальовою, кілька робіт, подарованих Генеральному Консульству України відтепер „прописаних” за океаном назавжди.  

Чи ж не варто поставити питання, хто має займатися популяризацією і бути провідником української культури, зокрема і з Черкащини, за кордоном? Не ставлячи під сумнів певну користь співпраці з Російсько-Американським Фондом щодо теперішнього проекту, все ж навряд чи можна сподіватися на його систематичні зусилля в цьому напрямку – надто вже не українську має він місію. І українські культурні явища, на які він часом звертає увагу, подаються не як, власне, українські, а як частина  „наслєдія” колишньої „великої і неозорої”. Українська культура в контексті заходів Фонду так і залишається в рамках такої собі колоніальної екзотики, про самостійність і самодостатність якої не йдеться.

По-іншому могло би бути, коли б справою культурної презентації трохи перейнялася б влада. Зрештою, в Черкасах проект саме так і подавався: „презентація Черкащини в рамках фестивалю”. Але, судячи з того, що саме культурно-мистецька складова потерпіла найбільше від неорганізованості і нескоординованості – до культури представникам влади було геть байдуже. Її сприймали, ну мабуть як доповнення до світської частини візиту, а не як головну мету. Те, що було представлено на виставках, судячи із розповідей, мало зацікавило як самого голову ОДА, так і „неартистичну” частину делегації, а головним  “сharmant” презентації був не виступ Черкаського народного хору, а ... спів дружини Сергія Тулуба, яка під фортепіано виконала дещо з української пісенної класики і під розчулені оплески отримала від чоловіка великий букет троянд.  Судячи вже з місцевих післяпоїздкових прес-конференцій, така ситуація представників влади не муляє. Перефразовуючи Станіславського, влада радше виїжджатиме на мистецтві – як сталося в цьому випадку – аніж везтиме мистецтво на собі. Зрештою мистецтво прислужилося для спроби, якщо й не переконати когось в Америці у шаленій любові  українців до чинного Президента нашої країни,  то освідчитися самому Президентові з-за океану у беззаперечній відданості.

Та все ж, хоч і  не „арт-прорив”, а невелика „арт-розвідка” відбулася. У Америці з’явився певний наочний матеріал, який дозволяє вести перемовини про подальшу гастрольну діяльність мистецьких колективів з Черкащини ( і вже ведуться)та організовувати виставки представників образотворчих мистецтв. Народні майстри та художники отримали по вагомому рядку до своїх творчих резюме – „участь у міжнародних виставках”, що дозволяє претендувати на зростання в професійній „табелі про ранги”. Більшість учасників делегації отримали 5-річні візи на в’їзд до США – хто зна, може ж це і було метою для „не артистів”, а для артистів це велике полегшення в організації можливих майбутніх проектів. І для їхніх помічників  – також. І хто ж визветься чи погодиться бути такими помічниками наступного разу? За словами деяких учасників поїздки – їм це не байдуже. І не тільки тому, що сподіваються на кращу організацію, а й тому, що не бажають ніяково  ходити з „чорного” чи службового входу, уникаючи з кимось зустрічі. Тепер вже ясно, що не мало бути зустрічей з американськими українцями, що не сприйняли участі делегації з Черкащини в заходах Російсько-Американського Фонду, і від цієї ясності ще прикріше...

Та попри все, Черкащина потребує більших контактів в усіх сферах, в культурно-мистецькій – особливо. Зовсім скоро до Черкаської землі будуть привернуті погляди усіх українців, куди б їх не занесли історичні вітри – відзначатиметься 200 років від дня народження Тараса Григоровича Шевченка, насамперед людини, яка  розповіла українцям, ким вони є. І саме тут, на Черкащині сходяться всі енергетичні напруження духовного та мистецького світу українців, до якого їм варто прилучатися без огляду на „колір” владних переконань. Бо ж  „Немає другої Вкраїни, Немає другого Дніпра...”,  а влада  мінялася і буде мінятися .

Ілюстрації - презентаційний буклет візиту митців Черкащини до США.