|
19-06-2009 11:11 візитка У пошуках скарбів
 "Бути щасливим — пізнати себе чи свою природу, взятися за своє споріднене діло і бути з ним у злагоді з загальною потребою.” – так писав великий най мудрець Григорій Сковорода. Така собі виходить триєдина задача для особистості, що прагне істинного – не примарного – щастя. Небагатьом людям вдається „приміряти" цю задачу на своє життя. А от Владислав Чабанюк, директор державного історико-культурного заповідника „Трипільська культура”, здається, один з них.
„Пізнати свою природу”
„Здається, у 1971-му, Легедзиним потяглася чутка: глибоко під землею під самим селом і аж до самих Тальянок заховані величезні міста”, – Владислав Чабанюк згадує, як дитяча уява малювала йому ті „підземні міста” з високими будинками та широкими вулицями. Він з дитинства придумував цікавущі розваги для дитячого гурту:
– Напишу бузиновими „чорнилами” якийсь лист, обкурю його димом, щоб папір пожовк, ніби старий, заховаю у пляшку і закопаю десь на городі, у віниччі. Потім усі гуртом шукаємо той „скарб”. Гралися серед старого мотлоху – був у діда з бабою в дворі хлівець де було наскладало всяких старих речей („хай буде!”) – якісь історії вигадували. То бабуня часто сварила за те, що „не по її” все перекладено.
А „на розкопки” у Легедзиному та ближчих селах бігали усі хлопчаки. Хоча чи не на кожному дворі можна було ті розкопки проводити – прямо у городах бувало якість черепки виринали з-під землі.
„Взятися за своє споріднене діло”
Так сталося, що до того часу, як надійшла пора визначатися із професією, дві дороги для Владислава Чабанюка виглядали однаково привабливими:
– Був вибір: історія, але не з книжками – в полі, археологія, або ж кіно – режисура, – можна припускати, що другий шлях юнакові із сільської глибинки видавався дещо нереальним. Отже Владислав став студентом-істориком Вінницького педагогічного інституту. Та невдовзі дізнався, що у Вінниці є любительський кіно клуб і став його учасником. У ті роки з’явився перший його фільм „Вічний парубок”, чорно-білий, німий і, звісно, на історичну тему. На ці два захоплення: історію і кіно (чи, може, в іншому порядку?) з тих пір він і ділитиме свій час, свої задуми й зусилля. Спочатку у маленькій сільській школі в Могилів-Подільському районі – там пропрацював 5 років після інституту:
– Тоді в таких школах вважалося за необхідне привчати дітей до сільської роботи, тому тримали овець чи кролів. А у нас тримали коней. І кожного літа тижнів на два учні вирушали у кінні походи. Звісно, що у радянські часи це були „Будьонівські походи” та згодом переросли у Козацькі дитячі експедиції. Це були справжні випробування як для дітей, так і для вчителів – ночівля у лісі, чи в полі, похідне харчування, переправи через річки.
Владислав Чабанюк зараз навіть дивується, як могли в ті роки наважитися на такі труднощі й навіть певний ризик? Адже ходили на Кам’янець-Подільський, на Хотин, довжелезним маршрутом аж до Канева. З кожного такого походу поверталися не тільки із враженнями, а й з матеріалами для нового фільму. І головною „героїнею” тих фільмів була  історія України, яка на межі 90-х фактично відкривалася наново.
У 1993-му В’ячеслав Чабанюк повернувся до Легедзиного. І одразу ж зі своїм колегою по місцевій школі Миколою Куликом створив народну кіностудію „Мальва”. Та неможливо було й знаходитися осторонь справжньої драми, яку переживали археологічні дослідження. Адже з 1991 року почалися процеси розпаювання земель і весь культурний шар легендарних поселень-гігантів древніх хліборобів Трипілля опинився перед загрозою знищення плугами хліборобів нинішніх.
„Бути у злагоді з загальною потребою”
До призначення директором державного історико-культурного заповідника „Трипільська культура”, який створений постановою Кабінету Міністрів України у 2002 році, В’ячеслав Чабанюк був автором доброго десятка художніх фільмів, знятих власними та однодумців силами та коштом. Так же захоплено він працював і на розкопках, які проводила то одна, то інша організації:
– Момент, коли розчищаєш знайдене, бачиш форму та уявляєш, що тисячі років ця річ не бачила сонця – це щастя, ейфорія!
Іншим директор цього заповідника і не міг бути – без фінансування, без приміщення, бо ж довелося випрошувати у сільради амбулаторію, у якій і опалення не було. Тільки у 2007-му був затверджений штатний розклад заповідника аж на 2 посади – директора та його заступника, якими став Володимир Круць, археолог, визнаний авторитет у питаннях дослідження послень-гігантів Трипільської культури, який майже все своє життя присвятив дослідженням на Черкащині. Нині у заповідника вже 8 працівників.
За постановою про створення заповідника до нього мали б належати 11 встановлених археологами поселень на території Тальнівського, Уманського та Звенигородського районів. Насправді ж дві третини земель над цими поселеннями знаходяться у приватній власності. На решту території виготовлений проект відведення землі заповіднику, який поки що лишається тільки проектом. Отже виходить, що заповідник наче є і його ж наче й немає?
І тут на допомогу прийшло кіно. Саме через зацікавленість діяльністю любителя, який своїми фільмами дає фору й професіоналам, чимало відомих діячів культури, журналістів, науковців дізналися про Легедзине і стали однодумцями й друзями не тільки кінодіяча – Чабанюка. А й Чабанюка – директора заповідника. 18 чоловік навіть купили хати у Легедзиному і серед них американка – кінодокументаліст Наомі Умань, Франческо Мінатті, історик, професор Болонського університету, є громадянин Канади, киянка – кінодокументаліст Ганна Яровенко, яка відкрила Чабанюка-кінорежисера фахівцям, ще столичні мешканці – історики, журналісти, митці. Вони всі беруть участь у тих акціях, що їх придумує Владислав Чабанюк, намагаючись привернути увагу до пам’яток Трипільської культури на Черкащині:
– Ми „шумимо”, щоб люди знали: центр цієї культури – на Черкащині. Хоч назву їй дало Трипілля, та йому просто повезло, що воно під Києвом і що розкопки там вів сам легендарний Вікентій Хвойка. Та там площа поселення всього півтора гектари, а наші Тальянки – 450!
І ця тактика спрацьовує, бо ж нині у державному історико-культурному заповіднику вже відбиваються від бажаючих приїхати подивитися на цю диво-культуру, старшу за Єгипетські піраміди. Захоплення викликала ідея „Трипільських толок”, де кожен охочий може уявити себе давнім трипільцем та взяти участь у побудові давнього житла. Керівництву заповідника вдається підтримувати археологічні дослідження, в яких „руками” є різні наукові установи та навчальні заклади – Національні університети Києво-Могилянська Академія та імені Драгоманова, Вінницький та Уманський педагогічні інститути, а „фінансистами” – міжнародні благодійні та наукові фонди. У заповіднику так налагодили стосунки з науковцями, що всі знахідки залишаються у Легедзиному, і поступово поповнюють колекцію музею Трипільської культури, який цього року, як переконаний Владислав Чабанюк, обв’язково почне працювати по-справжньому.
Цього ж року є надія побачити нове творіння Владислава Чабанюка- кінорежисера –фільм за сценарієм-казкою Олександра Власюка (Сашка Лірника) „Про чорного козака”
Стаття була надрукована у 2-му випуску журналу "Ритм України. Культура, мистецтво, туризм Черкащини"
|
13:17