|
11-08-2010 00:04
Як намалювати пісню
Незабаром Василю Євичу, одному з найяскравіших і найколоритніших художників Черкащини виповниться 80 років. Виповнилося б... Майже 16 років він вже серед інших, безповоротно далеких пейзажів. У Черкаському художньому музеї відкрилася персональна виставка робіт Василя Євича, найповніша на даний час. Експозиція дає можливість творчості художника прозвучати на повний голос. І так шкода, що той голос не був почутий за його життя...
 43 роботи з майже 200, зібраних сином Василя Павловича Євича, представляє Черкаський художній музей до 80-річчя з дня народження художника. Створення експозиції підтримав також племінник Василя Євича, директор агроконцерну „Рось” з Корсуня-Шевченківського Петро Євич. У найбільшій залі музею надзвичайно різнопланові роботи – від спрощених до плакатної виразності до добротних, наближених до академізму. Але всі - від найперших до найостаніших за часом створення - об'єднані особливим, тільки художникові притаманний стилем і баченням. Його самобутність помічали такі видатні майстри як Тетяна Яблонська. Цією ж самобутністю йому й дорікали колеги – адже чи не найголовнішими сучасними художникові вимогами до митця була актуальність, оптимізм, рішуче спрямований у світле соціалістичне майбуття. І, звісно, якісь національні сентименти вважалися меншою мірою недоречними, більшою – підозрілими. А на полотнах Євича – Україна без всяких там „політінформацій” – квіти, простори, історія, мамин хліб, розписаний посуд, предковічна піч, світочі українського духу й творчості, як давній Григорій Сковорода та сучасні художникові письменники Григір та Григорій Тютюнники, художниця Катерина Білокур. Заливає теплою хвилею спокою й любові, відчуттям рідного дому в найсокровеннішому і найуніверсальнішому розумінні погляд на рябеньке телятко під припічком – центральну частина знаменитого триптиха Василя Євича.
Багато з робіт художника глядачі бачитимуть уперше. З вищевказаних причин „неповної відповідності головному  напрямку” тогочасного мистецтва виставкоми відвертали полотна Євича „обличчям до стіни”. Хоча деякі специфічні "мистецтвознавці " належно цінували роботи художника – кілька робіт були вкрадені, в тому числі й оригінали „Телятка”, „Лелечої вулиці” – на виставці представлені їхні авторські повтори. Особливо прикро, вочевидь, було йому відчувати прохолоду колег по творчості – черкащан. Дуже довгим був його шлях до „цехового визнання” – Спілки художників – омріяний квиток та можливість працювати у власній майстерні Євич отримав вже за рік до пенсії. Відповідно й більшість презентацій його робіт проходили поза межами саме художніх галерей, у дружніх творчих осередках – державному музеї імені Т.Г.Шевченка та будинку літератора в Києві, Будинку вчителя в Черкасах. Відповідно й левову частку свого часу та сил доводилося витрачати не на творчі роботи, а на виконання замовлень художньо-промислового комбінату – портрети передовиків виробництва та партійних функціонерів. Якби не ця необхідність, то мистецьких робіт Євича мали би ми значно більше. Або ж, якби почав писати „правильно”... Але в цьому випадку чи могла би з’явитися на його полотнах українська пісня? Хіба відлунювали б його полотна такими рідними мелодіями: „Цвіте терен”, „Ой, джигуне, джигуне”, „Розпрягайте, хлопці, коні”, „Ой, зійди, зійди, ясен місяцю”, „Ніч яка місячна!”...? Як можна було б „правильно” написати пісню?
Вже 16 років художника немає. До 80-річчя від дня його народження в ефірі обласної телерадіокомпанії „Рось” можливо з’явиться присвячений йому художньо-публіцистичний фільм. Видавництво Юлії Чабаненко випустило аналітичний нарис черкаського журналіста Андрія Беленя, присвячений творчості Василя Євича, і ця невеличка книжечка поклала початок бібліотечці „Художники Черкащини”. Цитатою з цієї роботи і запросимо всіх на зустріч з полотнами художника до Черкаського художнього музею: „Художник знав історію, шукав рідних витоків і залишався поклонником всього українського. Так, він виразник національної культури. Якщо всесвітнє мистецтво порівняти з барвистим килимом (за висловом українського мистецтвознавця Григорія Логвина). то кожен народ має заткати на ньому свою частку власним візерунком. І чим мистецьки довершенішим буде кожен орнамент, тим цікавішим і барвистішим буде всесвітній килим. Україна має вписати у те диво свою квітку. Думаю, що це буде зроблено пензлями таких майстрів, яким і був Василь Павлович Євич.”
|
13:17